У відповідь на цю втрату Секретаріат AEWA започаткував меморіальну сторінку «Remembering the Slender-billed Curlew: Reflections on a Lost Species»* — серію роздумів тих, хто шукав, вивчав і щиро переймався долею цього невловимого птаха. Це не просто некролог виду, а спроба перетворити трагедію на джерело натхнення та відданості справі збереження мігруючих видів.

Сьогодні біля тієї самої межі стоїть інший мігруючий вид — очеретянка прудка, найрідкісніший співочий птах Європи. І поки ще є час виправити помилки минулого.

Коли допомога спізнилася на чотири місяці

Історія кульона тонкодзьобого — це історія про те, як міжнародні механізми можуть з'явитися саме тоді, коли точка неповернення вже пройдена. Угода, яка мала захистити таких птахів, була підписана через кілька місяців після того, як кульона востаннє бачили живим. Договір створили для збереження мігруючих водно-болотних птахів по всій Африці та Євразії, але для цього конкретного виду він з'явився надто пізно.

Марі Колвелл, авторка та голова Curlew Recovery Partnership England, яка багато років вивчала долю кульонів і поділилася своїми роздумами в матеріалі AEWA, каже про це з болем: «Вимирання — це провал у комунікації, ознака того, що наші системи помічання й реагування досі надто дрібні, надто повільні та надто зосереджені на собі».

Нині очеретянка прудка перебуває на тій самій стадії, яку кульон пройшов у 1990-х. Попри попередні природоохоронні зусилля в Польщі, Литві, Україні, Німеччині, Білорусі та інших країнах, глобальна популяція виду продовжує скорочуватися. Залишилося менше ніж 11 тисяч співочих самців у менш ніж 50 місцях гніздування по всьому світу.

Але є й різниця: цього разу світ реагує до того, як стане запізно. Міжнародний проєкт LIFE4AquaticWarbler, який експерти прямо називають «останньою надією» для виду, об'єднує провідних фахівців із п'яти країн і охоплює майже весь гніздовий ареал очеретянки. Його доповнює споріднений проєкт LIFE AWOM, що фокусується на критично важливих місцях міграції.

Птахи без кордонів у світі з кордонами

Кульон тонкодзьобий мігрував із Сибіру до Північної Африки, перетинаючи десятки країн, але повноцінно не належав жодній з них. Саме ця відсутність чіткої відповідальності та глобальної волі стала фатальною.

«Щоб зберегти мігруючі види, ми маємо мислити як мігруючі птахи — бачити далі за кордонами та розрізненими підходами до охорони природи», — наголошує Марі Колвелл, посилаючись на знаковий есей Альдо Леопольда «Думати як гора». Охорона для видів, які мандрують світом, має ґрунтуватися на масштабному мисленні й співпраці.

Саме тому новий проєкт з порятунку очеретянки прудкої створено як міжнародну консолідацію зусиль без кордонів. Проєкт працює не лише задля виживання птаха, а й прагне сприяти гармонії між людьми, миру в суспільстві та поширенню поваги й турботи про природу.

Якщо ми не подолаємо розрив між знанням про проблему та діями — те, що вбило кульона, — очеретянка зникне так само тихо. Проєкт намагається закрити цю прогалину, охоплюючи майже весь гніздовий ареал та шляхи міграції.

Зволікання — смертельне

Ще один урок зникнення кульона тонкодзьобого: зволікання — смертельне. Ми знали достатньо, щоб діяти, але не діяли достатньо швидко і скоординовано.

«Якщо є один урок, який світ має винести з вимирання кульона тонкодзьобого, то він такий: знати — не означає діяти, — каже Марі Колвелл. — Ми знали достатньо, щоб діяти, але не зробили цього вчасно. Знання без координації, без зобов'язань — безсилі».

«Охорона природи на 10% складається з управління дикою природою і на 90% — з управління людьми, — додає Колвелл. — Успіх і поразка в охороні природи рідко залежать від того, скільки ми знаємо — вони залежать від того, як швидко ми діємо і наскільки добре поєднуємо науку, політику та людей».

Для очеретянки прудкої час спливає. Той факт, що попередні заходи не дали повного результату, свідчить не про те, що охорона не потрібна, а про те, що вона була недостатньо масштабною. Нинішній дев'ятирічний проєкт — це спроба виправити помилку зволікання, застосовуючи радикальніші методи.

Проєкт базується на двох основних стратегіях. По-перше, відновлення оселищ: розширення та поліпшення місць розмноження в Литві, Польщі, Німеччині, Угорщині та Україні. Завдяки заходам з управління водними ресурсами та рослинністю буде відновлено 3910 гектарів гніздових біотопів. По-друге, транслокація: відновлення популяцій у місцях, де птах більше не може відновлюватися природним шляхом. Щонайменше шість груп очеретянки прудкої будуть відновлені шляхом переселення 760 пташенят у чотири країни.

Урок, який ми не маємо права забути

«Втрата кульона нагадує нам, що охорона природи — це не лише про дані, це про волю, співчуття, освіту та сміливість через кордони, — підсумовує Марі Колвелл. — Вимирання відбувається не лише в далеких водно-болотних угіддях, а й у проміжках між нашими рішеннями».

Вона закликає: «Нам потрібно зміцнювати співпрацю між країнами та вздовж міграційних шляхів, але не менш важливо — залучати людей до цієї історії. Кульон тонкодзьобий показує, що відбувається, коли обізнаність відстає від скорочення чисельності. Наступний крок для природоохоронців — не лише збирати дані, а й поєднувати серця. Перелітні птахи з'єднують континенти, і їхня доля нерозривно пов'язана з нашою власною».

Урок простий і водночас глибокий: коли з'являються тривожні сигнали — треба діяти разом і швидко.

Історія кульона тонкодзьобого — це попереджувальний знак. Вона доводить, що навіть відомий вид може зникнути назавжди, якщо зусилля з охорони будуть фрагментарними, а реакція — запізнілою. Очеретянка прудка зараз стоїть на тій самій межі: попередніх зусиль виявилося замало, і якщо нинішній проєкт — «остання надія» — не спрацює як єдиний скоординований механізм, ми отримаємо ще один втрачений вид у списку AEWA.

«Кульон тонкодзьобий усе ще може бути для нас дороговказом — якщо ми дозволимо його втраті навчити нас смиренності, відчуттю нагальності й цінності спільної турботи, — каже Марі Колвелл. — Вимирання не повинне закривати розділ — воно має започатковувати рух».

Для очеретянки прудкої цей рух уже почався. Але чи встигнемо ми — залежить від того, наскільки швидко світ зрозуміє: найбільша загроза для дикої природи часто полягає не у ворожості, а у відсутності розуміння й уваги. І цього разу ми не маємо права спізнитися.

* «Remembering the Slender-billed Curlew: Reflections on a Lost Species» (Пам’яті кульона тонкодзьобого: роздуми про втрачений вид) — спеціальна серія матеріалів про кульона тонкодзьобого, підготовлена Секретаріатом African-Eurasian Migratory Waterbird Agreement (AEWA), задумана як живий меморіал і джерело натхнення — людська історія про втрату, осмислення та оновлену відданість справі збереження мігруючих видів. Вимирання кульона тонкодзьобого нагадує нам, що для цього виду міжнародні зусилля з його збереження просто виявилися надто пізніми. Водночас ми глибоко переконані, що історія його зникнення може стати джерелом натхнення, яке зміцнить нашу рішучість зробити все можливе, аби жоден інший вид під егідою AEWA не зазнав такої ж долі.